У селі Воздвижівка на Гуляйпільщині збережено ще один фрагмент української фольклорної спадщини. В межах проєкту «Врятовані спогади: Культурна спадщина Запоріжжя» автори зафіксували акапельне виконання народної пісні «В суботу пізненько, в неділю раненько» у виконанні місцевої жительки Марії Гоцулі.
Відео датоване 17 серпня 2025 року. На кадрах — Марія Пантеліївна Гоцуля (у дівоцтві Заіченко), яка народилася у 1943 році на хуторі Новий Світ неподалік Воздвижівки. Цей хутір зник ще у 1984 році, проте пісні, які звучали там, вдалося відродити завдяки пам’яті його мешканців.
«Хутору вже давно немає, а пісні, які виводила мала дівчинка Марія Пантеліївна, ми знову мали можливість почути в її виконанні», — розповіли в ГО «Гуляйпільські старожитності».
Що відомо про пісню «В суботу пізненько»
Українська народна рекрутська пісня «В суботу пізненько, в неділю раненько» належить до жанру, в якому відображено побутові проблеми минулих століть. У ній зображена сцена, коли мати проводжає сина на примусову військову службу. Сюжет пронизаний сумом і материнським болем, а також засудженням рекрутчини, яка тривалий час була реальністю на українських землях.
Точний час створення твору невідомий, але науковці датують його XVIII–XIX століттями, коли на території України діяли держави з системою примусового набору солдатів. У текстах зустрічаються характерні художні засоби — метафори, гіперболи, уособлення. Один із найвідоміших рядків звучить так: «Ой то ж не зозуля, то рідная мати. Вона виряджала сина у солдати».
За даними Polyphony Project, ця пісня існує у кількох регіональних варіаціях: південних, північних, центральних та західних. Тепер ще одну версію вдалося зафіксувати на Гуляйпільщині.
Проєкт «Врятовані спогади: культурна спадщина Запоріжжя»
Ініціатива була започаткована у червні 2025 року громадською організацією «Гуляйпільські старожитності» за підтримки Українського культурного фонду. Мета проєкту — збір та збереження автентичних спогадів, пісень, легенд і фольклорних матеріалів жителів Запорізької області.
Автори прагнуть не лише записувати живі свідчення, а й оцифровувати старі архіви та музейні експонати, аби зберегти їх для наступних поколінь та забезпечити вільний доступ до культурної спадщини краю.
