Прийняти інформацію про надзвичайну ситуацію, організувати роботу підрозділів, попередити про загрозу обстрілу і підтримати людину в кризовому стані – усе це щодня роблять диспетчери та психологи ДСНС. Їхня робота залишається непомітною для більшості, однак від їхніх рішень залежить безпека та життя сотень людей.
Працювати швидко й чітко
Майя Клютова працює у черговій зміні оперативно-диспетчерської служби з 2010 року, а в ДСНС вона ще з 2000-го. Вона розповідає, що на збір первинної інформації є не більше хвилини. Треба одразу уточнити адресу, кількість поверхів у будинку, код домофону, кількість людей, які перебувають у небезпеці. Від цих даних залежить, яку саме техніку відправлять на виклик.
«Кожен дзвінок – окрема історія. Усі вони різні, повторів не буває. Ми рятуємо людей, їхні домівки й майно, і хочеться вірити, що робимо добро», – каже рятувальниця.
Після початку повномасштабної війни кількість викликів зросла. Диспетчери отримують повідомлення про влучання ракет, людей під завалами, необхідність евакуації. У таких випадках доводиться працювати «на адреналіні», ухвалюючи рішення миттєво.
Майя згадує дзвінок від жінки, яка сама опинилася під завалами після удару по медичному закладу у Запоріжжі. «Доводиться зберігати холодну голову й вивідувати деталі, навіть якщо людина в розпачі або втрачає свідомість. Усе це паралельно передаємо підрозділам, які прямують на місце», – розповідає вона.
Бути поруч і підтримати
Робота психологів у ДСНС має не менше значення. Донька Майї – Вікторія Мельник – вже шість років працює психологом аварійно-рятувального загону спецпризначення. Вона приїжджає на події разом із рятувальниками, щоб одразу допомогти постраждалим і їхнім родинам.
«З початком війни викликів стало більше. Люди, які втратили близьких чи дім, не завжди готові одразу говорити. Але ми завжди поряд, пояснюємо, навіщо тут, і даємо зрозуміти – вони не самі», – пояснює Вікторія.
Вона пригадує вересень 2022 року, коли ворог обстріляв гуманітарну колону на Оріхівському шосе. «Було багато загиблих. Ми допомагали здебільшого родичам. Було важко емоційно, але треба залишатися зібраною, адже від нашої стійкості залежить, чи зможемо ми підтримати інших», – говорить психолог.
Психологи працюють також із колегами-рятувальниками, які пережили важкі моменти. Для когось достатньо розмови, іншим потрібні спеціальні вправи чи тренінги. «Головне – пояснити людині, що її стан є нормальною реакцією на ненормальні обставини», – додає Вікторія.
Робота, яку не видно
І диспетчери, і психологи визнають: подяку від людей вони чують нечасто, але саме вони першими стають поруч у критичний момент. «Бути поряд – це вже підтримка. Іноді слів не потрібно, достатньо просто бути», – каже Вікторія.
Майя ж додає: «Ситуації бувають різні, але головне завдання – зберегти життя людей. Я собі повторюю: все буде добре».
