На передовій, під постійними обстрілами, військові 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади все ж знайшли час на Різдво. Невелика ялинка, колядки та стіл, накритий власноруч, стали для них нагадуванням про дім і близьких.
Попри бойові чергування, захисники зібралися разом, прикрасили оселю імпровізійними різдвяними віночками, запалили свічки і заспівали традиційні пісні. Святкове меню було простим, але щирим: курячі та свинячі відбивні, котлети, салати, холодець і оселедець під шубою. Усе приготували з наявних запасів.
Кожен із бійців привніс у цей вечір частинку власних спогадів. Василь зізнається, що Різдво для нього завжди було про сім’ю та співи:
«У нас у селі люди збираються, ходять колядувати по хатах. Ми з дружиною теж ходили хором. Спочатку до батьків, потім до кумів. Тут на передовій намагаємося відтворити хоча б частинку тих традицій».
Для Романа, побратима з позивним Доцент, це свято також насамперед про рідних. Він зізнається, що святковий стіл допомагає згадати дім, навіть якщо навколо війна:
«Різдво – це сімейне свято. Хочеться, щоб усе швидше закінчилося і можна було повернутися до близьких. Але тут теж наші друзі, наша друга сім’я».
Готували бійці кілька годин. Частину пісень співали просто на кухні. І, як кажуть самі, головне було відчути згуртованість. Роман додає:
«Згуртувалися та й приготували. Будемо їсти, будемо співати, будемо згадувати тих, кого зараз немає. Якщо буде час між завданнями, спробуємо подзвонити рідним, хоча зв’язок поганий».
Для Степана це перше Різдво в армії. Він мобілізувався у травні і каже, що навіть кілька годин свята допомагають відволіктися:
«Все, що маємо, робимо своїми силами. Трошки куті, трошки м’яса. Будемо трохи веселитися і трохи відпочивати».
Різдвяна вечеря завершилася спільними обіймами та жартами. Після короткої паузи бійці повернулися до позицій. Святковий вечір став для них не розвагою, а ще одним способом триматися разом і не втрачати віру.
