Московія та Іран, попри різні цивілізаційні оболонки, вибудували майже ідентичну модель влади. В її центрі – не ідеологія і не релігія, а спецслужби, які поступово поглинули державу.
Тоталітарні режими, якими б різними вони не здавалися на перший погляд, мають одну спільну рису – структурну подібність. Вони уважно стежать одне за одним і без вагань запозичують практичні рішення, що допомагають утримувати владу.
Іранська теократія починалася як консервативна революція з обіцянками повернення до традиційного способу життя. Однак із часом реальний центр ухвалення рішень змістився. Роль духовних інституцій, закріплених у конституції, звелася до символічної.
Натомість Корпус вартових ісламської революції перетворився на ключову силу держави. Це не лише спецслужба і бойові підрозділи, а й потужний економічний гравець, який виконує функцію даху для бізнесу та став ядром організованої економічної злочинності. Нещодавно КВІР було визнано терористичною організацією.
Саме ця структура сьогодні є єдиною реальною гілкою влади в країні.
У Московії процес ішов іншим шляхом, але з тим самим результатом. Спецслужби поступово підмінили президентську вертикаль і взяли під контроль законодавчу та судову владу.
Традиційні релігійні ієрархії виконують при них роль ідеологічної обслуги. Йдеться не лише про РПЦ, а й про частину мусульманських та юдейських громад, демонстративно і подекуди надмірно лояльних до влади.
ФСБ, яка регулярно вдається до терористичних методів, досі не має статусу терористичної організації. На думку автора, це прогалина, яку варто усунути.
І Іран, і Московія часто помилково сприймаються як гаранти регіональної стабільності. Насправді ж у першому випадку правила визначають не шаріат і не міжнародне право, а бандитські домовленості, замасковані під іслам. У другому – хтонічний некрокульт з псевдоправославною складовою.
Обидва режими об’єднує ще одна фобія – страх розпаду держави. Якщо зміна влади відбуватиметься без зовнішнього втручання, процес може піти хаотично.
Іранська влада вже використовувала проксі з Іраку для придушення мирних протестів. Для неї це не проблема. Так само, як для Московії – залучення війська КНДР.
На цьому тлі прозвучала заява кремлівського спікера Дмитра Медведєва про корисність північнокорейського досвіду як зразка стабільності режиму. Проте пряме копіювання цієї моделі виглядає ілюзією.
Північна Корея має етнічно однорідне населення, історично привчене до дисципліни, що дозволило нав’язати надмірний тоталітарний контроль. Московське ж населення різнорідне за етнічними та конфесійними ознаками, з багатьма поколіннями роздобайства і пофігізму.
Диктат Москви навіть етнічні росіяни сприймають по-різному. Принаймні частина з них уже готова до партизанських дій, використовуючи бойовий досвід, набутий під час СВО.
Спроба механічно відтворити чужу диктатуру в таких умовах приречена на провал.
