Вона приїхала в Україну випадково, а залишилась — свідомо. Польська журналістка Альдона Гартвінська вже майже три роки допомагає українським військовим, збирає кошти, привозить необхідні речі та приїздить до підрозділів, з якими працює. Для самої Альдони це давно не про гуманітарні поїздки — це про людей, про відповідальність і про вибір, який вона зробила ще у 2022 році.
Перший шок і точка неповернення
Альдона вперше побачила Україну наприкінці 2022 року. Тоді вона працювала піар-менеджеркою і приїхала в Київ на кінофестиваль.
“Це мій перший досвід, перебувати у великому місті, в якому взагалі немає світла… Я була в шоці. Це 21 століття”.
Після цієї поїздки вона почала писати про війну для польської аудиторії. А незабаром — і допомагати українським захисникам.
Скрипка замість автомата
Рішення відкрити перший збір прийшло несподівано — під час поїздки до Запоріжжя. Там Альдона познайомилась із військовим, який возив у машині… не зброю, а скрипку.
“Він взяв цю скрипку, заграв Гімн України. І тоді це було: Окей. Це був початок нашої співпраці”.
Відтоді Гартвінська регулярно приїздить в Україну. З березня 2023 року — щомісяця.
Сенс допомоги: бути поруч
Альдона переконана: для військових важливі не лише дрони чи обладнання. Важливі люди, які приїздять до них і на кілька годин повертають відчуття нормального життя.

“Ми їм передаємо трохи тепла… Спілкуємося, разом готуємо. Є речі, про які вони нам розповідають, а не говорять своїм близьким”.
Разом зі своєю невеликою командою — всього три людини — вона збирає кошти для п’яти бригад сил оборони.
“Я хочу збирати гроші не на бригаду, а на людину. Кожен цей збір — це якась людина”.
Поїздки до фронту і випадок, який врятував життя
Альдона намагається їхати максимально близько до лінії зіткнення. Одна з таких поїздок запам’яталась їй назавжди. На блокпості її затримали, і розмова з військовим випадково затримала волонтерку на кілька хвилин.
“Хвилиною пізніше щось бахнуло… КАБ впав на дорогу, якою мали їхати. Якби не ця зустріч, мене б не було”.
Українська мова як частина місії
Повернувшись із першої поїздки, Гартвінська вирішила вчити українську. Їй важливо говорити з людьми без бар’єрів.

“Є нюанси. Досі мені складно сказати тарілка. Не знаю чому. Тарілка — це просто мій кошмар”, — жартує волонтерка.
Жінка переконана: мова — це зброя.
“Боєць почув українську і це врятувало життя”.
Книга про війну і польська аудиторія
Альдона видала у Польщі книгу “Ani kroku w tył, za nami tylko śmierć”. На обкладинці — Михайло Савицький, запорізький військовий, якого вона зустріла під час однієї з поїздок.

“Я б дуже хотіла перекласти цю книгу на українську”.
Вона працює у виданні “Сестри” і регулярно публікує матеріали про Україну. Серед поляків, каже вона, інколи доводиться боротися зі скепсисом або впливом російської пропаганди.
“Є такі люди, які все ще сумніваються що війна справжня. І це дуже соромно”.
“Це марафон, а не спринт”
Альдона знає, що її шлях — довгий. І що допомога Україні — це не справа одного року.

“Я знала, що це буде марафон… Це надовго. Я підготувалася”.
Тепер її мета — не лише підтримувати бійців, а й достукатися до тих, хто має зрозуміти: війна — реальна. І що Україна повинна вистояти.





