6 листопада Заводський районний суд Запоріжжя визнав стрільця штурмового загону «Шторм-V» армії РФ Дмитра Курашова винним у порушенні законів та звичаїв війни, поєднаному з умисним убивством, і призначив йому довічне позбавлення волі. Йдеться про страту українського військовополоненого Віталія Годнюка, який здався в полон. Це перша в Україні справа, у якій російського військового засуджено за розстріл українського бійця безпосередньо на полі бою.
Обставини злочину на Запорізькому напрямку
6 січня 2024 року поблизу села Новодарівка Пологівського району Запорізької області російські підрозділи здійснювали штурм позицій Сил оборони. За даними слідства, старший солдат 226-го батальйону 127-ї окремої бригади ТрО ЗСУ Віталій Годнюк, позивний «Пінгвін», вийшов із бліндажа з піднятими руками, без зброї, став на коліна, демонструючи намір здатися. У цей момент російський військовий Дмитро Курашов, позивний «Сталкер», зробив три постріли з автомата Калашникова та смертельно поранив українського бійця. Такі дії грубо порушують Женевські конвенції про гуманне поводження з військовополоненими.
Докази та перебіг розслідування
Тіло Віталія Годнюка знайшли через два місяці, коли українські підрозділи відбили позицію. Відео з дронів та запис із телефона військовослужбовця ЗСУ зафіксували місце злочину, положення тіла і відсутність зброї у загиблого. Судово-медична експертиза встановила, що смерть настала від вогнепальних поранень у тулуб і голову.
Курашова взяли в полон у січні 2024 року. На початку він намагався перекласти провину на іншого російського військового з позивним «Сєдой», утім згодом визнав вину, відмовившись давати пояснення по суті. Свідчення трьох російських полонених з його ж підрозділу — Олега Замятіна, Костянтина Зеліна та Дмитра Зуєва — підтвердили причетність обвинуваченого: вони чули постріли з сектора Курашова і бачили, як Годнюк здавався без опору. Один зі свідків повідомив, що Курашов зізнавався йому у розстрілі, мотивуючи це тим, «щоб ми залишилися живими».
Обвинувальний акт надійшов до суду в червні 2024 року. До матеріалів справи увійшли протоколи оглядів, слідчі експерименти, експертизи та відеоматеріали. Обвинувачений утримувався під вартою в СІЗО — спочатку в Запоріжжі, а після обстрілу колонії був етапований до Дніпра. Він скаржився на тривалість процесу та заявляв про бажання обміну після вироку.
Дебати сторін у суді
Під час дебатів 20 жовтня прокурор Микита Маневський наполягав на найсуворішому покаранні, підкреслюючи повноту й узгодженість доказів — свідчень, відеозаписів і експертиз. За його словами, сукупність матеріалів свідчить, що Курашов бачив, як Годнюк здається в полон, не становив загрози та не мав зброї, але все одно позбавив його життя.
«Свідки підтвердили, що Віталій Годнюк виходив із піднятими руками без зброї. Обвинувачений усвідомлював його статус фактично військовополоненого і все одно зробив постріли. Це грубе порушення Гаазьких і Женевських конвенцій та один із найтяжчих воєнних злочинів», — наголосив прокурор Маневський.
Обвинувачення вказало на відсутність каяття, байдужість до наслідків і брак пом’якшуючих обставин, вважаючи довічне ув’язнення пропорційним «прояву підступності та жорстокості». Окремо прокурор зауважив, що статус військовополоненого не дорівнює запобіжному заходу, тому строк покарання обчислюється за нормами кримінального законодавства, а не за часом полону.
Адвокатка з центру безоплатної правової допомоги Ганна Карпенко визнала вину підзахисного, але просила мінімальне покарання за статтею — від 10 років. Вона посилалася на «щире каяття», сприяння слідству та можливий стресовий стан у бою. Також захисниця стверджувала, що перед штурмом командування «не роз’яснювало, як поводитися з полоненими», а наказом міг бути заборонений їхній захват. Від останнього слова Курашов відмовився.
Оголошення вироку та перші реакції
Під час проголошення рішення Дмитро Курашов стояв у скляному боксі без жодних емоцій. Головуюча суддя колегії Ольга Погрібна оголосила: «Курашова визнати винуватим за ч. 2 ст. 438 Кримінального кодексу України та призначити покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишити до набрання вироком законної сили».
Після перекладу тексту вироку обличчя обвинуваченого залишалося непроникним. Суд роз’яснив право на апеляцію та можливість звернення до президента з проханням про помилування. Запитання журналістів Курашов ігнорував, лише на фінальне — чи подаватиме апеляцію — відрізав: «Не буду я ничего обжаловать, от***итесь».
У прокуратурі заявили, що задоволені рішенням. Прокурор Маневський назвав вирок «стовідсотково справедливим» і таким, що може стати прецедентом для подальших процесів щодо воєнних злочинів. Вирок набуде чинності через 30 днів, якщо апеляцію не буде подано. Захисниця Ганна Карпенко на засіданні не була присутня, тож позиція захисту щодо оскарження наразі невідома.
Можливість обміну та процедура
Питання потенційного обміну засудженого не належить до компетенції прокуратури. За словами Маневського, ухвалення таких рішень — сфера повноважень Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. Якщо відповідний орган включає особу до списку на обмін, прокурор звертається до суду з клопотанням про звільнення від відбування покарання у зв’язку з передачею для обміну. Суд розглядає питання того ж дня, перевіряє письмову згоду засудженого і рішення уповноваженого органу.
Такі засідання проводять швидко і у закритому режимі, адже вони містять чутливу інформацію про безпеку держави та обмінні списки. Прокуратура, за потреби, братиме участь у відповідних процедурах, однак коментувати доцільність можливого обміну відмовляється.
