У листопаді російські війська просунулися на сході Запорізької області й наблизилися до Гуляйполя, намагаючись обійти його та взяти в кільце. Для України це місто залишається важливим оборонним вузлом і водночас осередком унікальної історичної та культурної спадщини.
Логістичний вузол і символічна ціль російського наступу
Гуляйполе нині – одна з пріоритетних цілей армії РФ. Як пояснює військовий аналітик Іван Тимочко, місто відкриває для окупантів одразу кілька можливих напрямків подальшого наступу.
«Це напрямок, який для окупанта – як плацдарм для наступу фактично в три боки – на Дніпропетровську область, на Донецьку і на Запорізьку. Армія РФ розраховує зайти в Гуляйполе, щоб створити плацдарм на південному сході», – каже він.
Російські війська намагаються встановити контроль не тільки над самим Гуляйполем, а й над навколишніми населеними пунктами – Гуляйпільським у Запорізькій та Покровським у Дніпропетровській області. Водночас накопичити достатньо сил для масштабних бронетанкових ударів їм заважає відкритий степовий ландшафт.
За словами Івана Тимочка, противник дотримується тактики «малих кроків»:
«Бачимо, що окупант підтягнув туди резерви, але там степ, поля, він не може зібрати великі бронегрупи. Вони й далі діють малими групами, просочуються посадками і полями та роблять ставку на підтримку авіації», – пояснює аналітик.
Саме через особливу конфігурацію міста – розтягнутого вздовж лінії фронту – Гуляйполе перетворилося на важливий оборонний рубіж. Місто фактично виконує роль суцільної лінії укріплень.
«Гуляйполе довге, паралельне фронту. Специфіка забудови не дозволяє окупанту проводити масштабні лобові атаки, тому він концентрує авіаудари по самому місту та по Залізничному», – зазначає Тимочко.
Він наголошує, що для України Гуляйполе – це серйозний форпост Сил оборони на південному сході. Для Росії ж захоплення цього населеного пункту має передусім символічний характер.
«Наступ на Гуляйполе – це для окупанта символ. Місто, про яке багато хто чув, де свого часу склалася майже ідеальна система громадського самоврядування. Якщо його зруйнують, як Авдіївку чи Бахмут, то для противника це радше знак зайняття території, а не реальний плацдарм», – каже військовий аналітик.
Степове містечко з багатонаціональним корінням
Гуляйполе виникло на місці козацьких зимівників Самарської паланки й ще у XVIII столітті було прикордонним форпостом між запорозькими землями та Кримським ханством, розповідає запорізький історик Сергій Білівненко.
Пізніше тут почалася поміщицька колонізація – землі отримували власники, які заселяли їх переселенцями з інших регіонів. Так поступово виникло казенне поселення Гуляйполе, куди селян переселяли державним коштом.
«Містечко Гуляйполе спочатку сформувалося як державне поселення. Туди переселяли селян за рахунок держави, і так виросло велике село, бо в цьому степовому краї не було нічого подібного за розмірами», – пояснює історик.
З самого початку Гуляйполе було мультинаціональним. Окрім вихідців із Полтавщини та Чернігівщини, сюди потрапляли й люди, яких російська влада виселяла після польських повстань – частину поляків переселяли саме в цей регіон. Велику громаду складало й єврейське населення.
Наприкінці XIX століття Гуляйполе було вже не просто селом, а важливим економічним і освітнім центром. Тут проводили кілька ярмарків, діяли торгові ряди, з’явилися заводи з переробки збіжжя та виробництва сільськогосподарського реманенту, працювала гімназія. Населення сягало близько 10 тисяч людей.
Саме тут, у степовому містечку, формувався особливий локальний характер – поєднання вільнолюбного козацького духу, підприємницької активності та самоврядної традиції.
«Мабуть, цим Гуляйполе й найбільше славилося – тим степовим духом, який проявлявся і в ідеях, і у фольклорі. Гуляйполе було своєрідним магнітом, що притягував мешканців навколишніх сіл», – говорить Сергій Білівненко.
До повномасштабної війни в місті зберігалися цікаві садиби поміщиків і міщан, а також низка будівель, пов’язаних із місцевою історією. Тепер значна частина цих об’єктів пошкоджена або зруйнована російськими ударами.
Під ворожий вогонь потрапили, зокрема, старовинний млин «Надія», будівля краєзнавчого музею та культурно-спортивний комплекс, який був основним майданчиком для концертів і подій місцевої громади.
Як рятують гуляйпільські старожитності
Попри руйнування, гуляйпільська культура продовжує існувати в родинах. У сімейних альбомах, спогадах старожилів, усних історіях зберігається те, що не можуть забрати ракети.
«Культура – це не тільки музей чи будинок. Це те, що зберігається в родині, те, що ви дістаєте зі шухляди й показуєте дітям чи онукам, розповідаючи, хто на цих фото і яке життя було в Гуляйполі», – наголошує історик.
Збиранням та евакуацією культурно-історичних цінностей із прифронтового міста опікується громадська організація «Гуляйпільські старожитності», яку очолює історик Сергій Звілінський. На основі зібраної ним колекції планували відкрити приватний громадський музей.
Його відкриття готували на березень 2022 року – експонати збирали, оцифровували, реставрували приміщення. Унаслідок бойових дій сама будівля тепер теж сильно постраждала, але значну частину колекції встигли вивезти до Запоріжжя, де вона нині зберігається.
Ситуація на Гуляйпільському напрямку: динаміка боїв
Бойові дії на сході Запорізької області залишаються напруженими, зокрема в районі Гуляйполя та прилеглих населених пунктів. За останній місяць події на цьому напрямку розвивалися так:
- 26 листопада Сили оборони Півдня України спростували інформацію про окупацію села Високе на Гуляйпільському напрямку.
- Того ж дня військові повідомили про складну обстановку в цьому районі та збільшення кількості російських штурмів, але наголосили, що українські підрозділи не перебувають в оточенні.
- 21 листопада військовий аналітик Іван Тимочко зазначив, що армія РФ намагається обійти Гуляйполе, оскільки не має достатньо сил для його прямого захоплення.
- 12 листопада речник Сил оборони Півдня Владислав Волошин заявив, що українські військові відійшли на більш вигідні рубежі поблизу Новоуспенівського та Нового через знищення окупантами укриттів.
- 11 листопада російські війська захопили три населені пункти в Запорізькій області, водночас тривали запеклі бої за Рівнопілля та Яблукове, про що повідомив Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський.
- Того ж дня на Гуляйпільському напрямку Сили оборони залишили позиції поблизу п’яти населених пунктів, зокрема повністю вийшли з Успенівки та Новомиколаївки у Пологівському районі.
- 7 листопада військовий 31-ї окремої механізованої бригади з позивним «Вектор» розповів про високу динаміку боїв на Олександрівському (колишньому Новопавлівському) напрямку, де РФ активно використовує малі штурмові групи на мотоциклах та квадроциклах, а українські захисники відповідають мінуванням маршрутів і засідками.
- 6 листопада начальник відділення безпілотних систем 141-ї окремої піхотної бригади поінформував про зростання активності росіян на Олександрівському напрямку, де вони намагаються обійти позиції ЗСУ, але без успіху. Сили оборони Півдня спростували повідомлення про окупацію Павлівки.
- 1 листопада у проєкті DeepState заявили, що російські війська просунулися поблизу Новогригорівки та Красногірського в Пологівському районі Запорізької області.
Сьогодні Гуляйполе лишається і військовим бар’єром на шляху російського наступу, і символом степової України, що тримається за свою історію, попри руйнування та постійні обстріли.
