Антиукраїнські настрої сучасної Варшави мають виключно внутрішнє походження. Наша держава ніяк не провокувала спалахи суспільної напруги у сусідів. Масове перейменування вітчизняних вулиць та організацій на честь Бандери, Шухевича чи Героїв УПА розпочалося дуже давно.
Тригери минулого століття
Така меморіалізація лідерів ОУН та повстанських формувань активно стартувала ще в дев’яностих роках. Процес масштабно продовжувався і впродовж наступного десятиліття. Географічно шанування відбувалося на Волині та Галичині — територіях, які є найбільш чутливими для польської сторони.
Офіційна Варшава тривалий час демонструвала політичну зрілість. Державні інституції сусідньої країни тоді ніколи не дозволяли собі грубих випадів чи спроб прямого коригування нашої гуманітарної стратегії. Обидва народи відновлювали власну історичну справедливість. Київ і Варшава усвідомлювали, що погляди сусідів на минуле можуть суттєво різнитися.
Тоді ж лідери держав знаходили компроміси. Формула взаємного прощення стала основою для спільних декларацій Кучми та Кваснєвського. Згодом цей підхід підтримали Віктор Ющенко та Лех Качинський. Парламенти обох республік голосували за консолідовані тексти про примирення, чому абсолютно не заважали нові українські пам’ятники.
Істерія на тему “засудження бандеризму”, “злочинної УПА” була піднесена на державний рівень у Польщі свідомо у 2015 році очільниками та політтехнологами партії “Право і справедливість”, яка стала правлячою, і далі ця істерія набувала дедалі потворніших форм і більшого розмаху.
Політичне керівництво Польщі роками нав’язувало суспільству спотворені тези про українців. Власну націю показували виключно безневинною жертвою. Натомість факти масових убивств мирного українського населення польськими загонами взагалі викреслювалися з публічного простору.
Нове покоління поляків виросло на радикальних тезах. Шкільні програми змальовували бійців УПА жорстокими злочинцями за радянськими лекалами. Згодом за державні кошти зняли упереджену стрічку «Волинь». Масові перегляди цього кінофільму сформували у глядачів викривлене бачення подій, далеке від архівних документів.
Нинішні істеричні заяви польських можновладців виглядають дивно. Раніше присвоєння військовим частинам України імен Коновальця, Кука, Ступницького чи Андрусяка не викликало офіційного гніву. Тепер же президент Навроцький та інші топполітики демонструють бурхливу агресію на згадки про повстанців.
Київ не змінював вектор своєї пам’яті. Саме польські еліти намагаються штучно підвищувати градус ворожнечі. Нам висувають абсурдні вимоги щодо тотального таврування визвольної армії.
Україна ніколи не піде на подібні кроки. Це аналогічно вимозі до Варшави оголосити бандитами всю Армію Крайову через окремі злочини її вояків проти цивільних українців.
Подібне цькування грає на руку лише Кремлю. Важко оцінити частку московського фінансового впливу у цих процесах. Проте сусідам варто якнайшвидше здолати цю зверхність самотужки. Оптимальний вихід — повернення до перевірених часом паритетних угод, які Україна завжди сумлінно виконувала.
