На фасадах усіх районних адміністрацій Запоріжжя з’явилися біло-чорні стяги — “Прапори надії”, що символізують підтримку українських військових, які перебувають у полоні або вважаються зниклими безвісти. Ця ініціатива стала продовженням масштабного всеукраїнського руху, започаткованого за ідеєю одного з оборонців Маріуполя — Сергія “Волини” Волинського.
Про це повідомили у пресслужбі Запорізької міської ради. Перший такий стяг у місті було розгорнуто у травні під час відкриття ветеранського простору “Ветеран ПРО”. Тепер “Прапори надії” майорять і на адмінбудівлях міста, як постійне візуальне нагадування про тих, хто досі чекає на повернення додому.
Що символізує “Прапор надії”
Символіка прапора базується на контрасті двох кольорів:
- білий — віра, свобода, надія, очікування повернення;
- чорний — страждання, полон, тортури, втрата гідності.
Як наголошують у міськраді, поєднання цих кольорів втілює щоденну боротьбу українських військових та їхніх рідних — боротьбу за життя, за гідність, за свободу. Це — символ, який має бути поруч доти, доки останній захисник не повернеться додому.
Як виникла ініціатива
23 серпня 2024 року захисник “Азовсталі” Сергій Волинський закликав розміщувати чорно-білі прапори на державних установах і в публічних місцях. Цю ідею він виклав у петиції, яка за кілька днів набрала понад 25 тисяч голосів. Уже 25 жовтня президент України підтримав ініціативу, а документ передали на розгляд Кабінету Міністрів.
За задумом автора, ці прапори не слід знімати до того моменту, поки не буде звільнено останнього українського полоненого. Це не одноразова акція, а тривалий символічний жест підтримки й незламності.
Поширення ініціативи
Перший “Прапор надії” встановили в Запоріжжі 8 травня 2025 року. До ініціативи вже приєдналися Вінниця та село Плужне на Хмельниччині. Тепер ці символи з’явилися і на адміністративних будівлях усіх районів Запоріжжя, що підкреслює солідарність громади з родинами полонених та зниклих захисників.
Чорно-білий стяг — це не просто прапор. Це мовчазний, але гучний заклик пам’ятати, підтримувати і не припиняти боротьбу за кожного, хто ще не повернувся з війни.
