У прифронтових громадах Запорізької області зберігають унікальну спадщину – народні пісні, яким понад двісті років. Поки носії цієї традиції ще поруч, фольклористи поспішають зафіксувати їхній спів та передати його новим поколінням.
Однією з таких берегинь є 82-річна Марія Гоцуля з Воздвижівки. Вона знає десятки старовинних мелодій, яким навчилася ще змалку, коли, сидячи на лаві біля двору, слухала спів старших односельців і підспівувала їм.
Коли Марія виконує пісню “Чорноморець”, її голос змінюється – стає глибшим, наповненим болем і ніжністю. Після співу вона згадує, як починалася її любов до народної музики:
“Було ось такі вже дорослі люди на лавках на дворі, і було й хутори співали. Їм нікому виводить і вони беруть мене. І я мала виводжу”, – пригадує жінка.
У домашньому альбомі Марії – пожовклі фотографії та кадри з хору, у якому вона співала в Гуляйполі. Вона говорить про це так само мелодійно, як співає:
“Я співала з самого дєтства і любила це. І в хорі співала, і в Домі культури у Гуляйполі співала. Був в нас руководітєль дуже хороший і ми їздили всюди, всюди ми прославилися. Пісні хороші були, всі хороші”.
Слова її пісень – це історії про любов, війну, про обряди та життєву мудрість. Але фольклористи попереджають: кожна така мелодія може зникнути назавжди, бо людей, які пам’ятають їх, майже не лишилося.
Як працює лабораторія “Євшан-Зілля”
Щоб врятувати давні мелодії, творчий колектив записує їх на цифрові носії і відтворює у стилі, характерному для запорізького степу. Фольклористка та співачка ансамблю Катерина Кердан пояснює, що одноголосний запис не дає повної картини автентичного звучання:
“Пісня, записана в одному голосі не покаже нам всю палітру запорізького співу. Тому ми намагаємося реконструювати цю пісню в такому стилі, як вона мала би звучати і відтворюємо її своїми молодими голосами”.
Після реконструкції виконавці виконують ці твори на концертах і публікують у соцмережах. Так мелодії, забуті в селах, повертаються до широкого загалу.
Особливості запорізького співу
Катерина Кердан наголошує, що кожен регіон має власну манеру виконання давніх пісень. У степовій частині Запорізької області її вирізняє “степовий розспів”:
“Пісням не менше 200-300 років і більшості з них на території Запоріжжя притаманний елемент нематеріальної культурної спадщини – степовий розспів. Це широкі мелодії, дуже спокійні, повільні темпи. І поширене додаткове складоутворення – додавання до голосних літери Г, тобто гакання”.
Команда “Євшан-Зілля” перш за все працює у селах поблизу лінії фронту. Там традиції зникають найшвидше – через евакуацію, втрати та пережиті трагедії.
“Війна дуже впливає на збереження традицій, тому що люди просто повиїжджали. Або від стресу не співають, або принципово не співають, тому що їхні сини, діти, онуки, чоловіки на фронті або загинули”.
Попри це, фольклористи продовжують виїжджати у прифронтові громади і записувати голоси тих, хто зберігає мелодії своїх предків. Бо кожен такий запис – це частина історії, яку майбутні покоління можуть почути лише завдяки цій роботі.
